Любіть Україну, шануйте її народ. 

Хай кожен з вас своїми добрими справами і вчинками доведе, що козацькому роду  нема переводу!

 

 

9  листопада з благословіння преосвященнішого Симеона, єпископа Дніпропетровського та Криворізького   в храмі Святих первоверховних апостолів Петра і Павла відбулось прийняття присяги козаками ГО «Міжрегіонального Дніпровського Козацького Війська» на вірність Україні та Українській Православній Церкві. Захід організовано Головою Координаційної ради отаманів православного козацтва Дніпропетровської області Дніпропетровської  єпархії  УПЦ  КП  ієром. Афанасієм. З словами подяки  єпископу Симеону та зверненням до козаків, які прийняли присягу, звернувся командуючий ГО ОГП підполковник козацтва Гончарук Ігор Миколайович.

Завдяки козацтву Запорозької Січі український народ вижив духовно, розвинувся як великий слов'янський народ, один з найбільших у Європі. 

Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Возродим наш тихий рай!

 

Козацька хоробрість, честь та 
волелюбність й сьогодні 
“в крові” українців, так було є і буде!

Січеславщина  славний край козацький

Козацтво пройшло героїчний і суперечливий шлях. Помітним в його розвитку було створення в середині XVI ст. Запорізької Січі, яка відіграла величезну роль в історії українського народу. Козаччина - це не тільки найблискучіша, найефектніша поява в українській історії, це ще й доби найбільшого напруження сил українського народу, його державної, соціальної та культурної творчості, коли яскраво виявились найкращі - світлі і найгірші - темні сторінки національного менталітету.
Зовнішніми та внутрішніми вартостями запорозькі козаки створили собою найхарактерніші типи свого народу та свого часу.
Як пишуть сучасники, вони були здебільшого середнього зросту, плечисті, статні, дужі, повновиді, кругляві і від літнього сонця та степової спекоти смагляві, 3 довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем або чуприною на тім’ї, в смушковій, гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою в зубах; справжній запорожець завжди позирав якось похмуро й спідлоба долі, чужих зустрічав попервах непривітно, відповідав на запитання дуже неохоче. Але затим поволі м'якшав, обличчя його поступово під час розмови ставало веселим, жваві, проникливі очі проймалися блиском вогню, вся постать його дихала мужністю, хвацькою заразливою веселістю і неповторним гумором.
Ясною рисою вдачі запорозьких козаків була їх добросердність, безкорисливість, щирість, вірність у дружбі, яка вельми високо цінувалась на Запоріжжі. Крім того, ясними рисами вдачі запорізьких козаків були висока любов до власної свободи, вони віддавали перевагу лютій смерті перед ганебним рабством; глибока повага до старих і заслужених воїнів, простота, поміркованість і винахідливість у скруті, у домашньому побуті або у різних безвихідних випадках та при фізичному недузі.
На війні козак завжди відзначався розумом, хитрістю, умінням виграти у ворога вигоди, раптово на нього напасти і зненацька заманити, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням та рідкісною здатністю переносити спрагу і голод, спеку й холод.
У народній творчості оспівані легендарна козацька слава, відвага і благородство, ненависть до ворогів, гнобителів. Образи Мамая, Голоти, Байди створені народною уявою як уособлення непокори гнобителям, самовідданої боротьби проти них, віками живуть у піснях, народних переказах разом з образами таких прославлених козацьких керівників, як Северин Наливайко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Семен Палій, Максим Залізняк, Петро Сагайдачний і багато інших.
Сучасне козацтво стоїть на засадах відродження козацьких традицій, збереження і відновлення пам'яток української історії. З другої половини 80-х років в багатьох областях України почали утворюватися громадські товариства нащадків українських козаків.

Доки Україна мала козацтво, доти вона була або незалежна, або автономна

«Перемагать і жить!»

Ще незачатиє царята... 
І на оновленій землі 
Врага не буде, супостата, 
А буде син і буде мати, 
І будуть люди на землі.

 

Т. Г. Шевченко

Лиш боротись — значить жить!

Іван Франко

За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі